Пори року
Ще ранки всі в серпанку сніжнім
І пролісок так боязко на сонце спогляда,
Та вже в повітрі забриніла ніжність
І посміхнулась кожному Весна.
Душа відкриється для радісної звістки,
Обновляться добром усі наші думки.
Пробудження природи сонцем в струмках іскриться,
Несуть весну на крилах ластівки.
І кроком впевненим природа
Ступає на проталину зими,
І вже звучить вітальна ода
І пісня зустрічі Весни.
Тетяна Вдовика
Последний раз зима взлетела,
почти в апрельскую капель,
А как хотела, как хотела
Еще над миром повертеть!
И снега белые подушки,
Ложа на веточки весны,
Не понимала, что от теплой почки
Они уже обречены.
Татьяна Вдовыка
| 
|
 Березень
А вже весна, вже березень почався,
Дзвенять пташині радісні пісні.
І хоч квітками сад не заквітчався,
Та дні стоять погожі і ясні.
А вже весна. Хоч сніг летить, а тане,
Стає водою і струмком біжить.
А сонечко як із-за хмарки гляне,
То все навколо щедро заблищить.
А вже весна. І пахощі весняні
Звідкіль беруться і куди летять?
Та тільки серцю милі і жадані,
Тривожать душу, серце веселять.
А вже весна...
Надія Красоткіна
Перший день весни ще несміливий.
Він настав, неначе крадучись.
Боязко. Без квітів і без зливи,
Тільки небо більше, ніж колись.
Тільки промінь теплий, день ясніший.
Тільки вітерець - не вітрюган.
І повітря ніби стало більше,
І, як сніг, розтанула нудьга.
Березень! Я так тебе чекала,
Щоб надії соку зачерпнуть,
Так мені твого не вистачало
Поштовху прокинутись від сну.
Буде все: і розквіт, і буяння,
Поля й лісу жваві голоси.
Але починалося все зрання.
Непомітно. З березня краси.
 А в природі вже пахне весною,
Аромат той приємний для всіх.
Білий сніг не лежить вже горою,
А джерельцем співочим побіг,
Щоб очистити землю й омити,
Та прокласти шляхи для весни.
Хоч зима й завертає сердито,
Та весна вже приходить у сни.
Йде весна-королева по світу
І співає на всі голоси,
Та заквітчує землю прогріту,
Творить дивні картини краси Надія Красоткіна
Прийшла зима
Прийшла зима,
неждана гостя.
Прийшла, не
стукаючи в двері.
А осінь... Осені
здалося,
Що лист ще златий,
десь зелений,
Що листопад іще для
неї,
Що листопад не є
зрадливий...
Осінні змиті
акварелі,
Нові пейзажі зовсім
білі.
Її відлуння ще в повітрі.
Її благання хтось
почує.
А листопаду більш
не вірте -
Прийшла зима...
Мороз лютує.
Прийшли холодні
срібні ночі,
Пастельно-голубі
пейзажі
Я малюватиму охоче
-
Бо кожен місяць
повний вражень
Вчера с утра запахла осень
Листвой запахла и дождём,
И в небе сизовата просинь,
Как седина, которую не ждём.
Не нарекаю, осень, нет!
Входи и царствуй: твоя воля,
мне мил туманный твой рассвет,
и леса шум и зябкость поля…
Татьяна Вдовыка
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.
Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник -
Пройдет, зайдет и вновь покинет дом.
О всех ушедших грезит конопляник
С широким месяцем над голубым прудом.
Стою один среди равнины голой,
А журавлей относит ветром в даль,
Я полон дум о юности веселой,
Но ничего в прошедшем мне не жаль.
Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
Не жаль души сиреневую цветь.
В саду горит костер рябины красной,
Но никого не может он согреть.
Не обгорят рябиновые кисти,
От желтизны не пропадет трава,
Как дерево роняет тихо листья,
Так я роняю грустные слова.
И если время, ветром разметая,
Сгребет их все в один ненужный ком...
Скажите так... что роща золотая
Отговорила милым языком.
стихи Сергея Есенина
Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна березового ситца
Не заманит шляться босиком.
Дух бродяжий! ты все реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст
О, моя утраченная свежесть,
Буйство глаз и половодье чувств!
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне.
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льется с кленов листьев медь...
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть
Я не верю вновь своим глазам
Я за эту встречу все отдам
Может быть со мной не по пути
Знаю, ты должна сейчас уйти
Желаю тебе из тысячи звезд одну, самую яркую
Желаю тебе из тысячи слез одну, самую сладкую
Желаю тебе из тысячи встреч одну, самую счастливую
Желаю тебе из тысячи ночей одну, самую длинную
Может быть, ты вспомнишь обо мне,
Или я приду к тебе во сне
И опять услышишь голос мой
Смысл слов по прежнему простой
Первую любовь не забывай
Тайну ни кому не раскрывай
Все, о чем тебе я говорю
Сколько хочешь раз я повторю
Желаю тебе из тысячи звезд одну, самую яркую
Желаю тебе из тысячи слез одну, самую сладкую
Желаю тебе из тысячи встреч одну, самую счастливую
Желаю тебе из тысячи ночей одну, самую длинную...
Я не печаль. Я просто осень золотая,
И не бояться, а задуматься прошу,
И золото в листву берёз вплетая,
Я солнце в день ненастный приношу...
Я зеркало воды в безветрие разглажу,
Сухой травой я сказку прошепчу,
И клён помадой красной напомажу,
То вмиг заплачу, а то захохочу...
Я осень. Песнь мою послушай,
Я колыбельную для всех вокруг пою,
Надеждой новой наполняю души,
Прими и ты здесь порцию свою...
Я осень. Я листвы златой круженье,
Туманом утренним, рассветною росой,
Я не тоска. Очей я изумленье,
Девчонка я с огненной косой...
/Из интернета/
Я женщина-лето
Я – женщина-лето. Роскошное платье
Расшито пурпурно-зелёною гладью.
На шее – колье изумрудов вкраплённых
В огранку из нежных бутонов зелёных.
Волос светло-русые пряди подобны
Воде, по плечам что струится свободно.
Мой взгляд вас волшебным теплом отогреет,
Туда позовёт, где трава зеленеет.
Где с тучками небо в пятнашки играет,
Где запах цветов без вина опьяняет.
Я в лето зову вас – туда, где ромашки
Украдкою солнышко прячут в кармашке.
Там ветер-проказник целует берёзку,
Там блеском прельщают росиночки-слёзки.
Я – женщина-лето. Я вас приглашаю
На чашку зелёного мятного чая.
Откушайте клеверный торт ароматный,
Коктейль из нектаров испейте приятный.
От пения птиц ощутите усладу,
В тенистом саду насладитесь прохладой.
Я вся из кусочков зелёного сшита,
Прозрачно-небесной вуалью прикрыта.
Изысканный вкус. Благородны манеры.
Из трав и листвы все мои интерьеры.
Умыта дождями и солнцем согрета…
Я – дама в зелёном. Я – женщина-лето.
Алевтина Маркова
ЧЕРВЕНЬ
– Я відкриваю двері в літо,
Де теплим сонечком зігріто
Повітря, небо, землю, води,
Де все росте і плодородить.
Й мені дістанеться роботи:
Лише встигай бур’ян полоти
І проганяти без перерви
З плодів жуків, пташок і черви.
ЛИПЕНЬ
Від спеки можна закипіти.
Я ж в холодочку не лежу.
Що брат не встигне доробити,
Те я йому допоможу.
Цвітуть довкола густо липи
І бджоли мед несуть в село...
Узимку чаю з цвітом випий –
Простуди – наче й не було!
СЕРПЕНЬ
Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть мене.
Тепер комбайни мчать стосилі,
Їх дядько Серп не дожене.
Теплінь
Яка теплінь! Немає зовсім спеки,
І вся земля одним теплом цвіте.
В заплавах поспиналися лелеки –
Їм чути навіть, як трава росте.
Я на човні. А озеро – прозоре,
І в нім життя клекоче і буя.
Дрімають верби в сонячнім просторі,
І в озері на дні розтанув я.
Яка теплінь! Не буде громовиці,
Голубить світ ласкава ця теплінь.
На лузі скошенім нестрижені копиці,
Як дітлахи, біжать у далечінь.
Не знаю я, навіщо жить на світі.
В нім стільки лиха, зла, куди не кинь.
Та, мабуть, варт хоч день один зустріти,
Коли бува така ясна теплінь.
|
![[Довідник] для вчителів](http://www.berezdiv.at.ua/teachers.jpg)
