Хрести дубові туляться в берізках.

Квітує поле в пахощах медове.

Прославши скатерті при обелісках,

Своїх солдатів поминають вдови.

Вже оддзвонили дзвони великодні.

Вже на гробках молебні одслужили.

Такі сумні й задумані сьогодні,

Ой, затужили вдови, затужили!

Що мій лежить за Віслою, далеко. 

Якби землі хоч рідної на труни.

А ті ж обличчя - як скрипкова дека,

Що вже на скрипці порвані всі струни.

 А мій пропав десь безвісти, не знаю.

Чи хоч над ним горбочок нагорнули?

Як я ж тепер чужих тут поминаю,

Щоб і мого десь люди пом'янули!

А я ж нічого в бога не просила,

Мені ж тоді було хоч в ополонку,

Що я ж дитя під серцем ще носила,

А вже мені прислали похоронку.

Великий день... Великдень Перемоги.. 

Все ж наче вчора. А літа минають...

На проводи, в степу біля дороги,

Своїх солдатів вдови поминають.

 © Ліна Костенко