У цій поезії як в раї

Живе душа. І плине час

У вічність. Як і сам Тарас,

Чийого слова пам’ятаєм,

Не помирає серед нас.

І скільки б років не минуло,

Ще скільки промине віків,

Будемо чути вічний спів

Всього того, що з нами було

У звуках Кобзаревих слів.

До поки не погаснуть зорі

У серці вишнями цвітуть

Слова любові. Всюди чути

І соловейка пісню волі

І спів дівчат, що долю ждуть.

І досі жде вечерять мати.

Із діточками завше спить.

І досі хрущ в садку гудить...

Садок вишневий коло хати

Тарас зміг в душі посадить.

Тож всім поетам і піїтам,

Хто бавить Музи і Пегаси:

Учітеся віршів Тараса,

Щоб не позоритись над світом

Своїм дешевим  лінгвоплясом.

«Агнці», хто українську мову

Призводить до бурчань чужих,

Згадайте, що «Добро, Єсть, Жизнь»!

«Людіє, Ази, Боже, Слово» -

Тарас вписав в рядках своїх.