 Відгук на статтю колективу авторів нової програми зі світової літератури в "Освіті України" № 19 – 20 від 14 травня 2012 року
Зайшовши в черговий раз, як і будь-який небайдужий до свого предмету вчитель, на сайт МОНмолодьспорту в пошуках свіжої інформації (наприклад, оприлюднення остаточно прийнятого колегією варіанту програми, що було обіцяно міністром), змушена була знову прочитати роздуми авторів проекту нової програми про недоречність і сумнівність оголошеної їм вчителями війни.
Нічого нового. Знову озвучені завдання, які стояли перед авторським колективом на початку створення проекту програми, сказано про тисячі пропозицій, про застарілість існуючих програм і необхідність їхнього осучаснення… "Ми зібрали пропозиції – їх виявилося близько 3000 на етапі створення першого варіанту проекту програми – опрацювали їх, виявляючи найбільш рейтингові твори, які називали на заході і сході України, які мали визнані літературні премії та водночас викликали інтерес в учнів, які зверталися до бібліотек. У результаті було створено робочий варіант програми, де класична література стала основою (70 %). Але вперше до неї потрапила й популярна, і сучасна література, яку читають сьогодні діти й підлітки в інших країнах і про яку вже знають і наші школярі завдяки бібліотекам й Інтернету. Кожен твір був перевірений, чи є український переклад, на визнання міжнародною літературною спільнотою. У першому варіанті програми творів було вміщено трохи більше, аніж треба, бо ми хотіли, щоб у результаті громадського обговорення вчителі самі підказали, що краще скоротити. На перший варіант програми надійшло близько 700 різних експертних висновків, відгуків, рецензій (з них понад 40 - від наукових установ, кафедр університетів). В основному вони були позитивні і з конструктивними пропозиціями та зауваженнями".
Роботу проведено величезну, завдання ‑ шляхетні, мета ‑ прекрасна. Реалізація недосконала. Результат неякісний. На це і звернув увагу авторів проекту навчальної програми комітет, інші вчителі та науковці. Й автори проекту вже неодноразово намагались надати свої коментарі і на сайті, і на телебаченні.
Тому у статті нічого нового. Проте, я вчитель, і коли я бачу текст, я його читаю. Прочитала й це своєрідне звернення до тих, хто ще не знав або не зрозумів позицій авторського колективу, озвучених неодноразово і на сайті, і по телебаченню, і проти тих, хто не сприйняв продукт (проект програми), презентація якого відбулася 5 квітня в Будинку вчителя.
Перше, що неприємно привертає увагу, ‑ це традиційно зневажливий по відношенню до тих, хто відважився не погодитися з думкою авторів проекту, тон статті. Інтонації, обрані автором статті, демонструють недооцінювання важливості "гарячої освітянської теми" та "гостроти дискусії, що досі точаться щодо програми зі світової літератури для 5‑9 класів". Якщо автор, і це абсолютно правильно, називає тему "гарячою", і вона, цитую, "ще якийсь час залишатиметься на вістрі дискусій", то зневажливий тон у їх описі виглядає нелогічним і несерйозним.
Автор стурбовано пише про те, що й цю, "і всі інші "гарячі освітянські теми" залюбки переводять у політичну площину". Хто переводить? Чи не такі автори таких публікацій переносять акценти з суто фахової площини в якусь іншу, подаючи інформацію необ’єктивно й упереджено? Автор і сам підсвідомо натякає на відповідь на це запитання, кажучи: "Сьогодні ми публікуємо думки саме авторів-розробників нової програми. Нам вони здалися дуже слушними". Але думки авторів-розробників – це думки лише однієї сторони. У принципі, "Освіта України" вже вдруге озвучує лише позиції авторів проекту, що змушує сумніватись у ступені свободи слова авторів публікацій.
Далі автор стривожено констатує, що «країну цілий місяць лякали Гаррі Поттером, а діти довго не могли заснути, не прочитавши "Фауста". Цікаво, у чий город автор жбурнув камінець? Невже авторського колективу, у проекті № 1 якого, винесеного 5 квітня на громадське обговорення у Будинку вчителя, Гаррі Поттер був, а Фауста вилучили? Хто лякав дітей? Вочевидь, не вчителі, які підписали лист міністрові Дмитру Табачнику, бо самі були серед наляканих. І чиї діти не могли заснути, не прочитавши "Фауста"? Може автора статті? Тоді варто мерщій дати прочитати дітям цей шедевр класичної літератури – нехай сплять спокійно.
В статті далі згадуєються "героїв вигаданої війни", які, за зручною та рятівною думкою для авторів проекту нової програми, стурбовані лише бажанням захистити попередні програми. Дякуємо, звичайно, за "героїв". Хоча сам вислів звучить пафосно й неконкретно. Це конкретні, живі люди, з реальними іменами, які вони не побоялись назвати, відверто висловивши свою позицію і під час громадського обговорення, і в листі міністру. А ось війна і справді вигадана, але не ними, а тими, хто волів би краще шукати привидів (оті 50), називати критику, що не подобається, війною, вступати в боротьбу з ворогами (автори попередніх програм), ніж аналізувати та визнавати власні недоліки, вірніше, недоліки створеного ними продукту, і працювати над їхнім усуненням. Так простіше створити із себе образ мученика від науки, який змушений протистояти «демагогам від педагогіки» та "ретроградам", які не бажають дітям щастя.
"Былое и думы"
"Через те, що програма 2005 року перенесла до школи інститутський курс літератури й виявилася надто складною (та й що приховувати — не дуже цікавою) для учнів, вони поступово перестали читати твори за програмою та тихо перейшли у свій паралельний світ". Такі безнадійні пророцтва висловлює автор статті. Хочу подарувати авторові надію та заспокоїти. Якщо буде така його ласка, то нехай поцікавиться, скільки учнів щорічно беруть участь у олімпіадах зі світової літератури. Це вражаючі цифри. І вони зростають з кожним роком. Про що це говорить? Про те, що діти читають твори за програмою, що їх цікавить сам предмет. А побоювання та припущення авторів статті безпідставні.
"Робоча група могла б піти традиційним шляхом: накидати до програми твори за хронологією, скоротивши попередню програму (2005) або поєднавши її з іншими програмами (2003, 2001, 1998). Усі вже звикли до хронологічного принципу — нехай би був і надалі! Тоді не було б ніякої «вигаданої війни» й "героїв", і "звернення 50", і Київського комітету активу учителів (ККАУ)! Але програми так не робляться", ‑ пишуть нам далі.
То автори проекту пішли іншим шляхом? Тоді яким чином у варіант № 1 програми О. Ніколенко перейшли всі недоліки попередніх програм (перевантаження ‑ Генріх Бьолль у 7 класі, марш по епохах, неузгодженість із програмами з інших предметів гуманітарного циклу, невідповідність віковим особливостям учнів? За новою програмою, переконаний автор статті, "вчителеві не треба бігти, щоб встигнути все сказати про певну епоху чи творчість письменника в 8 чи 9 класах". Тоді, виходить, бажання позбавитись абсолютизації хронологічного принципу змусило авторів проекту внести вивчення модернізму, поезії „срібного століття”, постмодернізму у 9 клас?
Власне, саме ці недоліки першого проекту авторського колективу обурили вчителів, яких автор образливо скоротив до абревіатури ККАУ (!), і примусили критично висловитись і надалі діяти в єдино можливих форматах, а не відрив від звичної програми. Саме завдяки їхнім зусиллям авторський колектив переписав, доопрацював проект навчальної програми. І Сент-Екзюпері залишився, і Фауст, і модернізм із постмодернізмом у старшій школі. Значить, не такою вже й некомпетентною та недолугою була критика. Адже неможливо уявити, що автори створюють програми на "замовлення радіослухачів": включимо й виключимо все, що ви захочете, тільки не кричіть. Вони ж – професіонали, які керуються методикою, методологією та педагогічною доцільністю, працюють за ідею у відповідності до Концепції освіти, "орієнтуються не на власні смаки й уподобання, а професійно досліджують питання". Хоча, за великим рахунком, забагато експериментів із програмою за 15 років, Хотілося б побачити кінцевий результат бодай одного. Бо, як слушно процитував О. Пушкіна автор, "Служіння муз не терпит суєти…".
"Нам не дано предугадать, как наше слово отзовется"
До речі, про скорочення до абревіатур. При бажанні автора статті теж можна скоротити? Оцінивши загальний стиль статті, можна побачити заслужений символізм і слушність такого скорочення. Якщо скоротити прізвище Таранік-Ткачук – до ТТ, наприклад, це теж викличе певні асоціації.
"О болезни левизны в наших рядах"
Описуючи перебіг баталій навколо програми, автор зазначає, "була й гостра критика, особливо від авторів попередніх програм, які тримаються за старі позиції, старі підручники, старі підходи.
Автори попередніх програм з допомогою вчителів, які не хочуть переробляти старі методичні розробки і яких обдурили, сказавши їм, що світової літератури взагалі не буде в 10‑11 класах (а як же Державний стандарт, де старша школа спеціально прописана?), почали наступ на нову програму зі світової літератури. І тут долучили і політиків, і Інтернет-ресурси (а ще кажуть, що нові тексти не будуть доступні!), і різні громадські організації, і засоби масової інформації (які не дуже розбиралися, що й до чого: основне, що "Гаррі Поттер наступає на Україну"!)".
Якщо вже всі "не дуже розібралися", то навіщо їх запрошували до співпраці та, що найнелогічніше, ‑ ураховували їхні пропозиції. Катерина Валеріївна Таранік-Ткачук навіть особисто запрошувала до роботи над проектом журналістів українських телеканалів під час свого квітневого інтерв’ю. "На підставі пропозицій, що надійшли під час громадського обговорення, яке було прозорим і відкритим, робоча група скоротила й вдосконалила проект і знову представила його 23 квітня 2012 року на сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України для продовження дискусії і для експертизи. Наголошуємо, що робоча група постійно вступала в професійний діалог з авторами висновків, рецензій, відгуків, чула всі думки (навіть недоброзичливі), які лунали із заходу й сходу України. Ми не припиняли роботу. Скільки за цей час було телефонних розмов, зустрічей, суперечок, недоспаних ночей (і все це за ідею, а не за гроші!)".
То, виходить, такий резонанс був на користь ідеї. Вона ж того варта, чи не так? Окремо хотілось би сказати про "тих, хто все це організував і писав на Інтернет-парканах". Перший такий "Інтернет-паркан" було надано самим МОНмолодьспорту для обговорення проекту. Дивно, правда?
Замість післямови
ДИВНО, що автори проекту так і не зрозуміли причини громадського обурення, того, що вчителі в більшості своїй виступили не на захист старих програм, а проти недоліків нового проекту.
СТРАШНО, коли конструктивну критику та висвітлення проблеми у ЗМІ, спілкування вчителів із науковцями називають "війною". А їх бажання бути почутими називають криком.
ПРИКРО, коли ображають хороших учителів, називаючи їх "демагогами від педагогіки", "ретроградами" з "хворобливою увагою до" й "неадекватною реакцією".
НЕЗРОЗУМІЛО, як можна не усвідомлювати, що тільки якісний продукт не викликає потужного супротиву.
БОЛЯЧЕ, коли форуми, блоги, Інтернет-сторінки, інтерв’ю вчителів і науковців зневажливо називають "парканами", зводячи їхні міркування до рівня непристойностей.
СУМНО, що дехто з тих, хто створює програми для дітей, має в серці так багато зла.
ТРИВОЖНО, як складеться доля тих, кого тепер переслідують із боку МОНмолодьспорту, Б. Жебровського та К. Таранік-Ткачук за незалежні експертизи.
Залишається і справді, слідом за автором статті вірити, що "Все йде, все минає…".
Автор: Ірина Жеміоніс, вчитель світової літератури, вчитель-методист.
Від автора, 17 травня 2012 року: Дивна метаморфоза сталася з цією статтею на сайті Міносвіти: спочатку вона була підписана конкретним прізвищем журналіста «Освіти України», потім, чомусь вже після опублікування цієї статті, це прізвище «стерли». Питання, чи вибачились особи, відповідальні за коректність поданої на сайт інформації, перед журналістом за те, що «поюзали» його прізвище залишається відкритим.
Коментар Освіта.ua: Текст статті змінено на прохання автора 17 травня 2012 року
За матеріалами: Освіта.ua |
