Головна » 2012»Травень»4 » Плюси і мінуси проекту програми світової літератури
07:49
Плюси і мінуси проекту програми світової літератури
Запропонований для громадського обговорення проект програми зі світової літератури має як свої переваги, так і суттєві вади
Етап «прилучення до читання»
Запропонований для громадського обговорення проект програми зі світової літератури має як свої переваги, так і суттєві вади. Укладачам програми так і не вдалося повністю виконати заявлені у Пояснювальній записці настанови на зменшення кількості художніх текстів, відповідності художніх творів віку учнів та їх актуальності, підбору текстів, які учні зможуть прочитати повністю. Спробуємо оглянути програми 5-7 класів, так званий етап «прилучення до читання».
Проект програми перевантажений надміром понять з теорії літератури, відсутня чітка обґрунтована система їх засвоєння.
П’ятикласники, наприклад, повинні розрізняти фабулу та сюжет (що раніше робили дев’ятикласники), визначати компоненти сюжету (вимагалось від семикласників). Творці програм не враховують того, що аналітичні здібності у десятирічної дитини ще не розвинені. Зате семикласники, на думку укладачів, досягли рівня знань студентів філфаку, тому мають показати розуміння художніх домінант тексту. Важко сказати, які вічні образи назвуть шестикласники на вступному уроці, якщо досі вони з ними не зустрічались. Ймовірно – ніякі, або повірять на слово учителю і запишуть у зошит під диктовку, не розуміючи, що саме записали, й навіщо виконувати таку безглузду роботу. Бо знання – це те, що ми здобуваємо і привласнюємо, а не те, що нам дають у готовому вигляді.
Потрібно наводити приклади втілення тем, образів, сюжетів у живописі, музиці, кіно, театрі, мультиплікації, скульптурі, архітектурі та ін. Культурологічна лінія програми позначена як «орієнтовна» і детально не описана. Тому вона швидше дезорієнтовує, ніж допомагає. Крім того, штучне виділення частини культурологічного матеріалу в окрему рубрику «Україна і світ» нагадує славнозвісні спроби створити «глобус України», адже в обох рубриках ідеться про культурні явища та взаємозв’язки різних видів мистецтва. Чи Україна - якась відособлена від світової культури територія?
Поява сучасних творів у програмах – явище позитивне. Турбує інше – можливість та шляхи втілення цієї інновації. У нас в країні прийнято безліч не те що хороших програм, а й найкращих у світі законів, одна біда – вони не працюють, бо немає умов для їх виконання. Якщо діти протягом року шукають тексти в бібліотеках, або видобувають тексти з надр Інтернету – і, як результат, обирають для обговорення 2-3 твори - чим це відрізняється від позакласного читання, невже кількістю годин на опрацювання?
Золоте правило педагогіки говорить: весь зміст програми, головну інформацію дає підручник. Що може бути важливішим за текст твору на уроці літератури? Пропонованих 5-7 номінантів розділу «Сучасна література» не вмістить жоден підручник, адже більшість запропонованих творів більші за обсягом того самого підручника. Можна скоротитись до оптимальних 2-3 текстів, тоді якось утиснемо. Скажімо, програма з української літератури спокійно помістила сучасні дитячі книги поряд класичних творів у певних розділах і від цього лише виграла. Чому б не піти цим апробованим шляхом? Взагалі, складається враження, що укладачі просто не змогли визначити кращі дитячі твори сучасності, тому переклали це на плечі дітей та учителів. І поки що вони й самі не розуміють, як цю ідею реалізувати. Доти не розуміють, поки не візьмуться за написання підручників. Але тоді буде пізно. Неповороткий бюрократичний механізм не дозволить швидко виправити ситуацію. Або, навпаки, добре розуміють, тому писатимуть підручники у двох-трьох томах, що позитивно вплине на добробут укладачів хрестоматій. Підприємливі видавці здорово «наварять» на виданні усяких посібничків, які Міносвіти аврально буде забороняти суворими листами, але батьки і вчителі від безвиході купуватимуть, проклинаючи програму, її творців та рецензентів.
Вимоги до рівня навчальних досягнень учнів часто є неконкретними та розмитими або ж завищеними до абсурду. Так, вимоги до знання і розуміння міфів шестикласниками закладені на рівні мистецтвознавця або критика мистецтва (кіно, театрального чи музичного), бо хто ж іще зможе «розкрити специфіку втілення міфів різних народів світу у творах різних видів мистецтва». Не варто під час «прилучення до читання» у 5 класі обов’язково від дитини вимагати розрізнення понять тема і мотив. Це ж не клас поглибленого вивчення предмета. Скажімо, проект програми української літератури, хоча й говорить про патріотичні мотиви в художніх творах, але на рівні розрізнення підступається до мотиву лише у 9 класі (у нині діючій програмі світової літератури теж). Вимоги «переказує найвідоміші міфи народів світу» і «розповідає про свої улюблені міфи», «характеризує популярні міфологічні образи» і «розповідає про міфологічних героїв, висловлює власне ставлення до них» - по суті, дублюють себе.
Дивує поява вимог на кшталт «називає прізвища, твори українських письменників з певної теми, певного жанру тощо», особливо у випадку розбалансованості та хронологічного неспівпадіння тем та розділів двох проектів програм з літератури. У програмі з української літератури від учня не вимагають знання певних тем курсу світової літератури. Невже вчитель світової літератури має відповідати ще й за результати роботи вчителя-колеги?
Програму можна назвати якісною, коли конкретні Державні вимоги виписані відносно кожного тексту (як у проекті з української літератури, а також у чинній програмі світової літератури), вияскравлюють зміст теми, художні особливості твору, показують рівень читацького сприйняття і досягнень учня. Учитель тоді зможе чітко формулювати навчальні, розвивальні, виховні завдання уроку. Цього у проекті немає.
«Емоційно-ціннісна лінія втілена передусім у змісті навчального матеріалу», - говорить пояснювальна записка до проекту програми. У розділі вимог проект насправді зациклений на зовнішніх проявах: знати, переказувати, визначати, виявляти, розкривати, характеризувати, аналізувати, порівнювати, зіставляти, інтерпретувати, володіти інформацією. Отак ми і ростимо «володарів інформації». «Вчених тьма, розумних мало», - чи не стане ця народна мудрість підсумком нашої роботи.
Твердження «Світова література – духовна скарбниця людства», яким починається вивчення світової літератури, на першому уроці у 5 класі прозвучить голослівно, тому його краще винести у підсумки року, щоб це був висновок учнів, узагальнення прочитаного.
Наведемо найбільш кричущі приклади перевантаження учнів.
Проект програми для 6 класу тішить нас можливістю опрацювати 16 міфів за 6 уроків (4 міфи для текстуального вивчення + культурологічна інформація за 12 уроків у нині діючій програмі). Міфу про Прометея (вічний образ), над яким працювали раніше 3 уроки, нині щедро вділено 16,5 хвилин. Перевантаженість розділу дуже значна.
Слов’янські міфи, з якими діти знайомилися у 5 класі на уроках української літератури, можна безболісно виключити з програми 6 класу.
Збільшення кількості байок з одночасним зменшенням кількості уроків взагалі робить неможливим виконання цього розділу програми. Нереально за три уроки опрацювати 7 байок, навчити учнів їх виразно читати, провести контрольну роботу та ще й опитати вивчене напам’ять.
Наявність кількох романів значного обсягу перевантажує програму та дітей, Проблема рабства і работоргівлі висвітлена у «П’ятнадцятирічному капітанові» і «Хатині дядька Тома». Два романи все одно не вдасться подати цілісно, тому вважаємо за необхідне винести «Хатину…» на позакласне читання.
Наступною проблемою є невідповідність частини пропонованих творів віковому розвитку так званого «середнього учня», бо геніїв, як відомо, усього 2-3 відсотки від загальної кількості людства.
Поява «Фаху» Азімова передчасна, питання вибору професії, призначення людини у сучасному світі не є пріоритетними для шестикласників, а за рік вони якраз «дозрівають».
В анотації оповідання «Любов до життя» учителю пропонується піднімати на уроці «проблеми життя і смерті». 10-12 річним думки про смерть не властиві, вона їх просто «не обходить», у них немає кризи віку (про це вам будь-який психолог скаже). Втім зустрічаються і діти з нестійкою психікою. От для них спроба зачепити таку тему на уроці може стати «пусковим гачком», який провокує трагедію. Проблему смерті у цьому віці взагалі не варто піднімати, краще зосередитись на гуманістичній ідеї оповідання, цінності людського життя. Як прекрасна паралель до оповідання Дж. Лондона спрацює інший фантастичний твір - «Запах думки» Роберта Шеклі: зовнішня схожість ситуацій та їх кардинальна відмінність - гарне поле для порівняння невеликих за обсягом текстів. Герої Лондона, Олдріджа і Шеклі – всі «за дюйм» від загибелі, але їх рятує уміння зібрати волю в кулак, перемогти обставини і свої слабкості.
Але чомусь укладачі упевнені, що наукова фантастика – то пріоритет п’ятикласників.
Розділ «Билини і балади» у 7 класі містить різнопланові твори, в основному прийнятні для дітей, хоча він «напханий під зав’язку». Жаль, що не вистачило місця для «Пісні про віщого Олега». Втім, на нашу думку, потрібно пожертвувати одним з текстів заради вивільнення години для уроку розвитку мовлення (позакласного читання), або збільшити кількість годин у розділі. Якщо скорочуємо, то дозвольте нагадати: у свій час «не прижилася» в курсі світової літератури «Балада про Схід і Захід». Чи варто її реанімувати? Присутність балади «Рукавичка» у програмі втрачає будь-який сенс за відсутності роману «Айвенго». Парадоксально: творці програми навантажують 6 клас романами, але виключають цей жанр у 7 класі, коли діти більш готові до його сприйняття. «Балада про прокурений вагон» чудова, але ж не для дітей.
Після вивчення у 6 класі творів про «ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ», логічно було б розділ «ДРУЖБА І КОХАННЯ» (тематично вузький) розгорнути (приєднавши твори з чудового розділу під невдалою назвою - «ДУХОВНЕ ВИПРОБУВАННЯ ЛЮДИНИ») до «СВІТУ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ ТА ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ».
Вірші про Другу світову війну не є історичними творами, тому варто було б хронологічно узгодити програму з очікуванням Дня Перемоги і сформувати окремий розділ «ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА У ЛІТЕРАТУРІ». А то усі до Різдва та Нового року готуються, а ми «воюємо». Люди відзначають День Перемоги, а ми читаємо різдвяне оповідання «Дари волхвів». Мимовільно згадалася казочка Дж.Родарі про «все навпаки».
Поставте поряд Тютюнникового Климка (ровесника семикласників) і 18-річного випускника німецької гімназії, героя оповідання Г.Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», котрому війна скалічила і тіло, і психіку. Чи зможуть учні, не знайомі з культурою античності, зрозуміти зміст оповідання, як автор розвінчує нацистську систему спотворення ідей античності? Вікова відповідність оповідання Г.Белля проблематична. Але все ж ми не наполягаємо на його вилученні з переліку творів, якщо хочеш досягти висот, планку треба ставити на межі реального. Хоча краще перенести у старші класи.
Програма даного курсу – це черговий крок у розвитку літературної освіти школярів і проект після серйозного вдосконалення має зайняти достойне місце в переліку шкільних предметів, однак нинішній його вигляд задовольнити потреби сучасної школи не може. Невдалий підбір творів, нечіткість структури, невзаємопов’язаність вивчення української та світової літератур, покладені в основу, більш нашкодять учням, чим розвинуть їх. Віз літературної освіти дві програми (українська та світова літератури) тягнуть у різні сторони.
Книги, які нас обирають. Роздуми над змістовою частиною проекту програми світової літератури
Не пам’ятаю де, але зустрічав фразу, що не ми обираємо книги, а вони обирають нас, допускають у свій духовний світ. Вибір за учнів нині зробили науковці та чиновники Міносвіти. Чим буде наповнений духовний світ учнів?
5 клас
Третя подорож Синдбада дозволить нам порівняти її з пригодами Одіссея на острові циклопа. Позитивно. Зате четверту подорож слід категорично вилучити. Зміст казочки не для слабкодухих: похований заживо герой убиває кісткою, витягнутою з могили, жіночку, що принесла пожертви на цвинтар, бо йому ці продукти потрібніші, згодом обчищає покійників і похваляється, як це він вдало розбагатів. Як у класі вчителю трактувати вчинене Синдбадом убивство: як «уславлення, мужності й людяності у казці», чи як «втілення в образі Сіндбада-Мореплавця віри в перемогу людини над обставинами». Який моральний урок після читання шедевру винесуть дітки – убивай, щоб вижити, обдирай могили, грабуй покійників, щоб розбагатіти. Кого виховуємо: сатаністів та мародерів? Необхідність вилучення з програми «Злочину та кари» К.І.Таранік-Ткачук в інтерв’ю новинам каналу «1+1» мотивувала побоюваннями, що нестійкі психологічно підлітки можуть взяти вчинок Раскольникова як модель поведінки. Не бачу логіки у включенні до програми саме четвертої подорожі Синбада, друга там більш доцільна. І все-таки, мотивація вчинків Синдбада-авантюриста і Родіона Раскольникова та й наслідки їх різняться.
Провів експрес-опитування. Запитав у одинадцятикласників: читали б вони своїм майбутнім дітям такі казки. Відповідь була очікувана і по юнацьки прямолінійна: ми що, слабі на голову. Далі поцікавився у шкільного психолога, як вона оцінює появу такої казки (а також «З точки зору кішки») у програмі. Спеціаліст жахнувся: як можна так брутально ламати дитячу психіку. І тут же підсумував: найбільшим покаранням творцям програми буде те, що їхніх дітей або онуків примусять читати отакі шедеври. Місцевий батюшка перехрестився: «Прости їх, господи, не відають, що творять…»
«Казкою про рибака та рибку», що відома учням з початкових класів, укладачі вирішили показати «синтез фольклорних і літературних елементів у казці». Чи не краще говорити про використання фольклорних мотивів у літературних казках, що буде зрозуміліше дітям. Уривок «Край лукомор’я дуб зелений…» для цього підходить краще. Втім, заміна явно нерівноцінна, і була вона мені незрозуміла, аж поки не добрався до програми 9 класу. Там в химерному оповіданні Павича про фантазії принца Фердинанда (досить сумнівному навіть для дорослих читачів - принаймні жоден з сайтів, де розміщене це чудо постмодерної літератури, так і не зважився рекомендувати його до читання), учитель зможе показати, як в еротичних мріях про пишногруду білявку принц уявляє себе Ленським та розмовляє із золотою рибкою про свої бажання. Може, це внесок у вирішення демографічної проблеми (кохаймося, українці!» Дав роздрукований текст «Принца Фердинанда…» своїм одинадцятикласникам як твір для позакласного читання – вони запитали, чи здоровий психічно (можливо обкурився?) автор цього тексту, навіщо він так познущався з Пушкіна.
Наявний у програмі список народних казок можна назвати сходоцентричним. Практично нівельовано роль європейської казки, ментально ближчої українцям. Виправити це можна, включивши до вивчення німецьку казку (братів Грімм) – «Пані Метелицю» або «Хлопчик-мізинчик», що дасть змогу показати різницю між японською та європейською культурою та зробити висновок про подібність народних уявлень про героїзм, працьовитість, ідеали життя, загальнолюдський характер духовних цінностей. Пропоноване у програмі порівняння японських жабок з жабою-мандрівницею Гаршина дуже цікаве, і може мати місце на уроках, але образи жабок іронічно-сатиричні. Психологічні особливості дітей цього віку такі, що вони не сприймають іронії, зате співпереживають позитивним героям, і це формує їх життєві ідеали. Чи це таке надзавдання програми – різкий злам нашої ментальності?
До речі, варто підняти питання про якість перекладів. Казка «Жабка із Кіото і жабка із Осаки» має таку назву в російському перекладі. Українськомовні переклади двох версій цієї казки звучать так: «Дві жабки», «Як жабки мандрували». Тому у програмі варто вказувати прізвища перекладачів, якщо є кілька варіантів перекладу – рекомендувати найкращий. Взагалі, «золотий фонд» дитячої літератури в розділі казок укладачі програми поховали повністю, віддавши перевагу текстам «другого ешелону».
Сумно, але дітей позбавили новорічних казок. Якщо відсутність «Снігової королеви» ще можна якось зрозуміти (запропонували меншу за обсягом? змістили акценти на тему мистецтва у казці «Соловей»?), то п’єсу Маршака «Дванадцять місяців» варто повернути. У проекті програми у 5-7 класах взагалі проігноровано драматичний жанр.
Добір творів розділу «Природа і люди» також потребує перегляду.
Розмова про «Нічну пісню подорожнього» Гете без поезії Лермонтова та античної основи взагалі втрачає будь-який сенс, та ще й як філософський текст ця поезія складна для розуміння п’ятикласниками. Чи не перенести її у старші класи. Новітня поезія про природу не представлена взагалі. Чому б не включити до програми «Зимову пісеньку для дітей» Ж.Превера? Врешті, є інші достойні варіанти.
Поезія С Єсеніна представлена «Білою березою» (оригінальна назва твору - «Береза» - так само у перекладі) та «Піснею про собаку». Мабуть, другий текст появився заради поглиблення поняття про пісню, яке всупереч усякій логіці (6 клас – програма з української літератури) появилося на вступних уроках 5 класу. Єсенінська «Пісня…» зовсім не той твір, на прикладі якого можна розкрити «фольклорні елементи у творах поета (образи, народна мова, жанр пісні)». Вона така ж далека від народної пісні, як автори проекту шкільної програми від школи. Виховний момент твору теж дуже сумнівний, у селах щенят як топили, так топити і будуть, а у містах незмога місцевої влади цивілізовано вирішити проблему засилля бродячих псів стала притчею во язицех. До того ж, співчуття до тварини, викликане «Піснею про собаку», тут же нівелюється знайомством з милим песиком Снапом, якого натренували на вбивство і кинули заради власного задоволення у бійку з вовками. Мисливське оповідання «Лобо», яке варто повернути до програми, більш гармоніює за змістом з Єсенінською «Лисицею». Взагалі, якщо читати поезію Єсеніна, я б запропонував показати пори року. Скажімо: «Черемуха» або «Сыплет черемуха снегом» - весна, «Гой ты, русь моя родная», «С добрым утром» - літо, «Нивы сжаты, рощи голы» - осінь, «Береза» - зима.
Улюбленому «Мауглі» місця не знайшлося, зате у цьому розділі номіновано «З точки зору кішки» (знову калька з російської?) К.Чапека. Чи відповідає віковим особливостям 10-річних дітей психозоологічний нарис у стилі «потоку свідомості»? - питання риторичне. Також ми не побачили у цьому тексті «утвердження ідеї гармонії людини зі світом природи». Зате рефреном звучить думка: «Не воображай, будто я думаю о тебе» (у російському перекладі). Якщо є бажання в укладачів програми показати «несподіваний ракурс зображення – «точку зору» тварини на людину», чому не взяти Кіплінгову казку «Кіт, що гуляв сам по собі» (пер. В.Герасимчука), яка цілком відповідає віку дітей. Невеликий обсяг (твір менший за «Мауглі»), домашній кіт розповідає хлопчику власну версію підкорення природи, історію приручення тварин людиною. Беззаперечно, там є заклик до гармонії в стосунках людини і довкілля. Нарешті, аргументом «за» є текстуальна та ідейна співзвучність з Франковою казкою «Як звірі правували з людьми».
Уроки етики після знайомства з «Точкою зору кішки» Чапека можна вважати загубленими повністю, оскільки вирази на кшталт «А що ти жереш?», запам’ятовуються моментально, а тут вони ще й підкріплені авторитетом художнього твору.
«Снап» - не найкращий твір Сетона-Томпсона. Бультер’єр – бійцівська порода собак, відома своєю жорстокістю, взагалі його називають «машиною для вбивства». Цей анімалістичний нарис поетизує мисливство. Захисники тварин вважають цей процес узаконеним убивством тварин заради власного задоволення. Остання фраза мисливця про те, що без хоробрості в цьому ділі ніяк - одна з центральних думок твору. Учимо дітей хоробро убивати звірину й отримувати від цього насолоду? «Лобо», навпаки, - випробуваний часом і практикою викладання твір, поетична історія вірності, яка дійсно викликає у дітей співпереживання. І мисливство тут показане як вимушений захід, захист домашніх тварин від хижого звіра. З інших творів цього письменника дітям найбільше подобається «Доміно. Історія лиса».
Якщо вже є така нагайна необхідність кардинально оновити список творів, чому б тоді не звернутись до А.Брема, на якому виросло не одне покоління натуралістів.
У розділі « СВІТ ДИТИНСТВА» представлені два класичних англо-американських дитячих твори авторства М.Твена і Е.Портер. Нам подобаються обидва, але ми пропонуємо перенести роман «Поліанна» до списку позакласного читання. Натомість включити повість німецького письменника Дж Крюса «Флорентіна», написану 1961 року. Мотивація: «Поліанна» і «Флорентіна» - твори одного плану. Це розповідь про пригоди дівчинки (гендерний принцип). Зате вони: 1) представляють культури різних регіонів, 2) обсяг «Флорентіни» порівняно з «Поліанною» (65 сторінок проти 224, 12 розділів проти 32) дозволяє прочитати перший твір повністю, натомість обсяг другого твору перевищує обсяг усього підручника світової літератури; 3) твори М.Твена і Дж.Крюса презентують різні культурні епохи, тому більш цікавим є порівняння даних творів; 4) Флорентіна – така ж незвичайна дівчинка, як і Поліанна, це творчо обдарована дитина, з власним поглядом на світ, яка пише власні вірші, що органічно вплетені у авторський текст – розповідь про дівчинку; включившись у гру з текстом, діти отримують потужний стимул до творчої діяльності; 5) програма з української літератури та й чинна програма зі світової літератури не знайомлять п’ятикласників з романним жанром, оскільки враховують принцип вікової відповідності; 6) «Поліанна» заморалізована до нестями, тому може видаватися нудною.
Проблема дитячої жорстокості зараз дуже актуальна. Тому варто вітати включення до програми оповідання Р.Бредбері «Все літо за один день», але місце йому у розділі книг про дитинство.
Розділ «ОБРАЗ МАЙБУТНЬОГО В ЛІТЕРАТУРІ» вибивається з чіткої структури програми, вносить дисонанс у процес формування особистості. Ми бачимо проблеми з «формуванням світоглядних уявлень і переконань». Розділ варто ліквідувати взагалі, а години передати попередньому розділу головно з тієї причини, що не можна дітям, у яких не сформована цілісна картина світу, бачення свого місця у ньому, давати апокаліптичний образ світу. Чинна програма світової літератури у шестикласників спочатку формує уявлення про цивілізацію і лише тоді піднімає проблему бездуховності технократичного розвитку людства. Навіть при такому підході багато науковців скептично ставилися до включення у програму 6 класу дійсно шедевральної новели Р.Бредбері «Усмішка» (хоча нагадаємо, що переможний урок Вчитель року О.Каєнко провів саме за цим твором). Знайомити з «Усмішкою» учнів варто не раніше 6 класу, а то й у сьомому.
«Чарівна крамниця» Герберта Уеллса у програмі 7 класу запізніла, тому їй місце саме тут, у «СВІТІ ДИТИНСТВА».
Можливо сформувати новий розділ взамін вилученого. Щось на зразок «В ОЧІКУВАННІ ЧУДА», включити до нього твір Г Уеллса, оповідання Р.Бредбері «Все літо за один день», деякі сучасні тексти.
«Розділ «Сучасна література» в кожному класі розрахований на живий діалог учителя й учнів…» - так анотовано у Пояснювальній записці. Треба прагнути, щоб кожен урок став живим діалогом, тому чи не доцільніше включити до кожного розділу твір сучасної літератури: сучасну літературну казку, вірші сучасних авторів про природу, твори сучасних митців про дитинство. Вивчати їх не відособлено, а в контекті певних тем, показуючи дітям хід літературного процесу, невпинний розвиток літератури. Скажімо, сучасну літературну казку можна представити книгою «Дивовижна подорож Кролика Едварда» (видавництво «Махаон») Кейт Ді Камілло, сучасної американської письменниці (нар. 1964), лауреата численних нагород за внесок у розвиток дитячої літератури, в т.ч. Золотої медалі «Вибір батьків».
Кролик, який нікого, крім себе не любив, переживає безліч випробувань, але чим важче йому доводилося, тим швидше м’якшало його черстве серце: він навчався відповідати любов'ю на любов (як хлопчик-зірка). Не краса штанців, не кристали Сваровські, не дорога мобілка є окрасою людини – говорить письменниця.
Щоб учитель міг «враховувати стрімкість розвитку сучасного літературного процесу, появу нових творів», «пропонувати найкращі твори сучасності для обговорення в класі, спрямовувати читацькі інтереси учнів, орієнтувати їх у світі сучасної художньої літератури», нехай буде не чотири уроки позакласного читання, а тих вісім, що виділені сучасній літературі. Тим більше, що «Вивчення світової літератури в 5 – 7 класах побудовано на підставі проблемно-тематичного і жанрового принципів.» Бажання укладачів осучаснити список творів слід схвалити, але поява окремого розділу «Сучасна література» у 5-7 класах суперечить і першому і другому принципам.
Добір творів у програмі для 5 класу, взагалі, найменш виважений.
6 клас
«Проблема духовної реалізації людини» на прикладі «Фаху» Азімова у першому півріччі, що передує «пошукам свого місця у світі» Петром Попельським у другому – спроба залізти «поперед батька в пекло», оскільки модерна фантастика передує класичному твору. Знайомство з Азімовим варто перенести на пізніше. До того ж, колись ми читали «Сліпого музиканта» у 8 класі, а 5-6 класникам більш зрозуміла повість «У лихому товаристві».
З «Піснею про Гайавату» доведеться знайомитися в уривках та переказах. Тому про цілісність розуміння «Поетичного відчуття світу» доведеться забути. Вирваний з контексту американського романтизму, розміщений після Тургенєва чудовий твір виглядає чужим у даному розділі. Якщо обирати, то лише один з розділів, можливо, «Люльку згоди».
7 клас
Як невідповідні віку слід назвати «Баладу про Схід і Захід», «Баладу про прокурений вагон», «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», «Стариган з крилами», «Пісню над піснями».
Поезія Симонова «Жди мене…» мала б вивчатися у контексті творів на воєнну тематику.
Наголосимо ще раз на штучності виокремлення з усього спектру почуттів та емоцій, розвивати які потрібно художніми засобами, дружби і кохання.
Під час обговорення колеги запропонували вилучити «Пісню над піснями» (перенесену укладачами з 11 класу до 7), натомість включити «Маленького принца», що відповідає усім вимогам до цього розділу (і тема, і відповідність віку). Варто погодитись з ними. Навіть «Синій птах» Метерлінка, якщо розмовляти з учнями не про «заумь» модерністської драми, а подавати його як алегорію пошуку людством справжніх життєвих цінностей (відповідно віку дітей), зрозуміліший у цьому класі, чим невідомі учням біблійні асоціації.
8 клас
Заміна поеми Гомера «Іліада» міфами троянського циклу нібито суті не міняє, але насправді відсутність текстуального вивчення уривків (на повну версію жодна програма досі не замахувалась – та й недоцільно це) творів першого європейського письменника – річ знакова. Не настільки вони складні. Раніше шестикласники залюбки читали про пригоди Одіссея. Невже учні не в змозі осилити «Іліаду» у восьмому? Гуманістичні витоки літератури слід шукати саме у Гомера, а не у міфах.
«Золота доба» давньоримської літератури без Вергілія не була б такою. «Парубок моторний і хоч куди козак» та Еней-римлянин – це діалог культур. Це справжня компаративістика, а не «встановлення схожості й відмінності поміж міфологічними образами та їх утіленнями в літературному творі». Вилучення ключових творів світової культури позбавляє учнів можливості колись-таки для себе відкрити ту культуру. Практика показує, що згодом випускники, які відчули «смак читання», повертаються до складних творів, щоб зрозуміти їх на іншому рівні.
Вилучення творів ключових митців світової культури з програми взагалі позбавлене сенсу. Невже 10 клас звичайних філологічно непрофільних класів, як і обіцяли, почнеться з вивчення поем Гомера та Вергілія? Запізно, коли й так.
Розділ «Сучасна література» у 8 класі зайвий (і у 9 також), бо порушує логіку викладу навчального матеріалу. Чи не краще ці години віддати на вивчення класичних текстів Античності та Відродження.
9 клас
Добір творів такий же жахливий, як і у 5 класі. В учнів складеться викривлене враження про роль модерну й постмодерну у світовій культурі. Аякже, на Античність вділили утричі менше годин. Мимо реалістичної прози взагалі пролетіли.
«Бруд і гниль у кришталі бокала», - таке визначення давали модерну ще його сучасники. Чи не зарано такими дозами по неокріплих морально і естетично підлітках?
«Старий і море», «Над прірвою в житі», «Собаче серце», «Принц Фердинанд читає Пушкіна» не відповідають віку дітей, як і той добір модерністської поезії, що пропонують нам укладачі.
Яким же кроком стане прийняття цього проекту в його нинішньому вигляді.
Згадався виступ одного з відомих політиків, який у полемічному запалі на всю країну заявив: «Наші попередники непродуманою політикою поставили країну на край прірви. Але ми не прийшли, щоб стояти на місці. Ми зробимо рішучий крок уперед.»
За браком часу на підготовку проекту, його творці оприлюднили досить сирий та невідшліфований продукт. Вони як ерудовані люди попалися на той гачок, що й випускники педвузів – бажання навчити усьому, що самі знають, учнів, ощасливити їх своїми знаннями. Дорікати їм є за що, але варто подякувати за сміливу спробу оновити зміст програми. Подякувати і повернути «напівфабрикат» для доведення до потрібного стану. Очевидно ж, що з бракованих деталей справного механізму не вибудуєш.
Про конструктивізм в обговоренні проекту програми (суб’єктивні помітки на полях журналу «Зарубіжна література»)
Одразу зауважу, що про форум дізнався, коли його закрили, тому висловитися там не зміг. Перечитав наявні матеріали. Враження подвійне. Перше: «маленької» правди і правоти кожного з учасників. Друге: абсолютної його непотрібності. Поясню, чому.
Перше. Спочатку, півтора місяця обговорювали невідомо що, адже проект ще не був оприлюднений. Його просто «забалакували», громадськість мала «випустити пару», а коли нарешті було про що дискутувати, виявилося, що «вся пара на свисток пішла». Глибокий аналіз проекту програми, її суті, або окремих її частин, спостерігався лише в обґрунтованих виступах О.Каєнка, І.Мойсеєва, І. Хроменко, І.Мегедь, які аргументовано довели, що у проекті «вражає його концепція (точніше - її відсутність)». Решта повідомлень на форумі - окремі враження учасників дискусії, їх особисте прийняття-неприйняття певних текстів, врешті, просто емоційні вислови, про що О.Каєнко дипломатично попередив колег: «…трохи не та форма для зауважень». І був абсолютно правий: образливі, некоректні висловлювання про проект і його авторів на кшталт «Таке враження, що його автори просиділи ніч в "прокуреному вагоні" - і на ранок проект був готовий...», «Запропонований проект засвідчив абсолютне методологічне, філологічне і методичне невігластво його авторів», мали такий провокативний характер, що організатори форуму «від гріха подальше» згорнули вкрай необхідне обговорення. Тому ці висловлювання зіграли швидше на користь проекту, чим проти нього. Адже з’явився привід сказати, що то була купка горлопанів, яких не варто слухати. «Ведмежа» послуга.
Друге. Автори програми так і не відповіли на справедливі питання учительства, не висловили своїх аргументів на користь: а) запропонованої структури програми, б) обраних для вивчення текстів, в) вимог до рівня навчальних досягнень, г) перспективи програми у 10-11 класах. «Профпридатність» і «виконуваність» програми рядовим учителем та учнем залишилась недоказаною. У цьому разі справедливою є заувага одного з учасників форуму: «Тому вони не відповідають, мабуть, що все й так вирішено». Для чого тоді було організовувати розмову? Для балачок? «Але це не діалог, на мій погляд, а монолог, бо на питання відповідей ніхто не дає. То ж і немає сенсу обговорювати» - упевнений учасник форуму. Інший: «О-о! отже, наше обговорення - це як шум вітру». Обговорення заради обговорення, дійсно, – річ непотрібна. І як вирок: «І найгірше, що до нашого з вами крику не прислухається ніхто».
Спробуємо розібратися, чому ж «страсті розгорілись». Світова література для багатох учасників обговорення як рідний дім, стільки часу й сил покладено, зріднилися.
Уявимо ситуацію. Приходить до вас у дім бригада будівельників, два місяці працює, рук не покладаючи, а прораб, обіцяючи «євроремонт» за проектом модних дизайнерів, на місці звичних портретів порозвішував чудернацьких жаб у кімоно та порадив завести рибок золотих замість улюбленого вами кота ученого. Хто б тут не наговорив і прорабу, і дизайнерам усякого про їх кваліфікацію та мистецький смак? А мова у цьому разі йде про головне – долю дитячу, учнів, долю предмета.
Чого, взагалі, дивуватися емоційно нестриманим виступам вчителів, яких «зачепило за живе», коли навіть високоповажні професори, загорнувшись у теплі докторські мантії, називали нещодавно на сторінках преси нині діючу програму «воротами у країну дурнів», підбирали інші влучні епітети. У кого ж набралися вчителі культури дискусії – не у цих докторів та кандидатів наук? Чи не фаховий журнал під егідою Міносвіти показав у свій час «еталон» обговорення? Якого вчителя виростили – з таким і треба терпеливо працювати.
Тоді цей рівень обговорення на сторінках журналу «ВЛ» я й сам метафорично означив як «базарний балаган», маючи на увазі відведену програмі та її творцям роль Петруші, якого всі побивають, але слова йому не дають, мотивуючи браком журнальної площі. Цього разу автори проекту програми самоусунулись від його обговорення (в інтернет-ресурсах площа необмежена). Сподіваємось, час, зекономлений на цьому, використовується на кардинальну переробку програми, якої вона дійсно потребує.
Вимоги цієї програми в нинішньому її вигляді виконати просто неможливо, хоча б тому, що вона діє як славнозвісні лебідь, рак і щука. Вчителі, навчені гірким досвідом, у прагненні до «розумного та вічного» готові ставати і лебедем, і щукою: «Хоча... сучасному педагогу, як і сучасному українцю, під силу усе!!! ПРОРВЕМСЯ!»
ПРОРВЕМСЯ чи ПОРВЕМСЯ? Майже як у Гамлета…
Коли ж далекі від дітей та парти науковці, нарешті, «прорвуться», а не наступатимуть безконечно на ті самі граблі? Коли буде почута думка практиків?
Чи правий був дідусь Жванецький, «може, в консерваторії треба щось поміняти?»
Кожен з авторів проекту є дійсно кваліфікованим спеціалістом у своїй галузі – цього не заперечиш. Але чи є у них досвід у програмотворенні? Чи оптимальний склад творчого колективу?
З формуванням авторського колективу, дійсно, якась чудасія. Дивно, але жодного з переможців «Учителя року» (чи членів журі цього випробування) не запросили до колективу укладачів програми. Невже ці люди фахово неспроможні? Не вірю! Представники Міністерства, які повинні організовувати роботу, контролювати її виконання, замовляти експертні оцінки, словом – бути незалежними і об’єктивними, самі опинились у числі співавторів. Тобто, самі собі замовили роботу, самі її виконали, самі себе оцінили, і самі у себе прийняли. Як бабуся на власній грядці.
Тому сенсу в обговоренні проекту на форумі не було, його звели до сварки між учасниками обговорення і згорнули. Але свою роль він зіграв. Учителі, батьки замислилися, спробували самі розібратися у суті проблеми.
Анонімність деяких авторів форуму - річ знакова, вона висвітила проблеми нашого суспільства. Коли люди не бажають виступити з відкритим забралом, у них є на те причини. Не кожен має громадянську мужність вказати вищому начальству на його промахи. Не кожен високопосадовець готовий толерантно сприймати критику його дій. Випадки ущемлення та цькування «надто розумних» і досі непоодинокі. Врешті, можна дітям на уроці пояснювати гидку сутність розмови Тонкого і Товстого, а після уроку з вірнопідданою кислинкою заглядати Товстому у вічі.
«Кожен обирає по собі…»
Більшість виступів відверто заперечують право цього проекту на життя у школі, і це не значить, що вони «неконструктивні». Конструктивність розмови – це коли мова йде про предмет обговорення, його вади й переваги, а не про навколопредметне.
Інакше, обізвав сусіда ідіотом – це хамство. А порадив у психлікарні побувати – конструктивна пропозиція.
Первак О.П., вчитель- методист Бутовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл.
