Думки обізнаного вчителя щодо проблем впровадження у школах інформаційно-комунікативних технологій Уявіть, щойно довідався, що ІКТ розшифровується як інформаційні та комунікаційні технології. Як іноді буває: читаєш статтю, зустрічаєш в її тексті абревіатуру й починаєш пригадувати, що ж вона означає, і пригадати не можеш. А автор чеше, вибачите за висловлювання, й уздовж і поперек, і скрізь хоче це слівце вставити. Так іноді всю статтю прочитаєш і не зрозумієш, про що ж усе-таки йшла мова.
Ось так і тут, якийсь час тому, побачивши цю абревіатуру, припускав, що це мусить звучати як інформаційні та комп’ютерні технології. Моє здивування з цього приводу означало тільки одне: раз цей термін присутній у позначенні шкільного предмета, то це мусить бути його базисною складовою.
Обізнаний із комунікаційними технологіями не з чуток, смію вас запевнити: у цих самих технологіях дуже багато цікавого, у тому числі навчальних тем для вивчення, що можуть бути присутніми у шкільній освіті. Але чи потрібно це?
Якщо цю комунікацію (тобто зв’язок) вивчати докладно, це буде нудно, якщо стисло, на 10‑15 сторінок підручника, то вона так і залишиться непізнаним об’єктом.
Ви скажете: ну що там у цьому зв’язку вивчати? Ну, добре, давайте розмірковувати. Що в нас там зі зв’язком? Стільниковий телефон. А ще радіостанції, а ще телебачення. Яке? Звичайне, але є ще й кабельне. А радіоприймачі й на інших радіоканалах, улаштованих по-особливому, ще працюють. А є ще радіоаматорський зв’язок зі своїми багаточисленними та цікавими моментами. І звичайні телефони теж поки що є. А на них ще прості модеми працюють з їх надлишковими протоколами. А на ці звичайні телефонні лінії згідно із планом „останньої милі” вже стільки всього навантажили. А у спальних районах мегаполісів так уже й оптикою нікого не здивуєш.
Заглянемо в наш простий офіс. Про Arcnet і TokenRing уже ніхто й не пам’ятає. Усюди панують Gigabit, Fiber і "бездротовики" різних мастей. А якщо в кого є комп, то вам без запинок розкажуть про USB, IrDA, Bluetooth, WireFire. Але, вибачите мене, це теж комунікаційні технології.
Про супутникові комунікації вже і згадувати не треба. Тут вам і десятки каналів, і супутниковий Інтернет, і „риболовля”: де ви ще дістанете дорогі книги та подивитесь фільми, які на світових прем’єрах у кінотеатрах тільки почали демонструвати? Ну що в нас там ще залишилось? А Інтернет: павутина, блогосфера, пошта, форуми, новини, Chat!
Якщо на кожне згадування з усього цього списку відвести по уроку, навчальний рік навіть у профільному класі буде заповнений досхочу. Але майже про кожний згаданий термін написані товсті книги, а шкільна програма не гумова, доводиться викручуватися згадуванням мимохіть. А кому й навіщо це взагалі потрібно?
Ну, Бог із нею, з назвою. Адже можна ж послатись на те, що комунікації вносять у процес освіти новий, дуже важливий і дуже цікавий компонент. Використання мережевих технологій, як локальних так і глобальних, може суттєво покращити процес навчання та його ефективність, а з часом і докорінно змінити. Ось тільки б не погіршити.
Ось ІКТ нарешті прийшли у школу. Треба починати їх якось використовувати. Усі кажуть, що це здорово і дуже допомагає й учителю, й учням.
А чим і як?
На великому екрані вчитель показує наочний матеріал. А що, раніше карт, плакатів і наочного приладдя не було загалі? Учні вчаться швидко друкувати текст. А що, усі підуть у друкарні чи виробництво письмового приладдя скорочується?
Учні вчаться програмувати, тобто на свій розсуд примушувати комп’ютер виконувати роботу. І що там у шкільній програмі ми запрограмували? Чи має рішення квадратне рівняння при даних коефіцієнтах?
Вони складають комп’ютерні презентації на різні теми. Бачив такі презентації на тему "Історія Русі", де в одній із них Іван Грозний випливав на екран шкереберть із нізвідки, прямо у свої палати. Ну й що тут такого, адже застосування анімації заохочується.
Вони вивчають графічні редактори, осягають комп’ютерну графіку. Ви бачили ці малюнки? Я бачив. У більшості випадків це можна назвати „каляки-маляки" з дитячого садка. Уже нехай краще олівець і пензлик.
Діти вчаться використовувати Інтернет й електронну пошту. Ви знаєте, що хочуть побачити в Інтернеті дорослі діти з 11-го класу? Коли залишалось небагато часу після виконання завдання, відпускав цих пташенят у вільний політ. У кращому випадку ‑ гороскоп, погода, новини про Фабрику та Дім 2. У гіршому: "А що, урок уже закінчено, можна йти?". В електронних повідомленнях при знайомстві з Chat-ом або E-mail ви не побачите запитань про абсолютну й відносну адресацію в Excel. На жаль, частіше за все листування зводиться до фраз: "Маша, ти дурепа?" та "Сам такий".
Хтось скаже: а чого ви хочете? Це ж діти! І буде правий. Що ж робити з цими інформаційно-комунікаційними технологіями, щоб повноцінно використовувати їх можливості? Працюю вчителем інформатики у звичайнісінькій школі, тому це мій власний погляд на це питання, просто моя думка, а не заклик чи наставляння.
Хочеться „почати з початку”. Інформаційні технології винаходилися, щоб покращити життя людини, а не навпаки. А як з їх допомогою можна покращити життя вчителя й учня у школі? Треба осмислено розібратись у тому, що вміє комп’ютер, і вже потім його вміння спробувати пристосувати до потреб школи.
Зараз комп’ютерні технології втілюються в усі сфери життя суспільства. Ви не сховаєтесь від них ані вдома, ані на роботі, ані на прогулянці. Інтернет, телебачення, мобільний зв’язок, комп’ютеризована побутова техніка ‑ це тільки невеличкий арсенал, що не зачіпає професійну діяльність. На що ж спрямувати навчальний процес школяра? На це, здавалось би, банальне запитання одержати відповідь не так то і просто.
Подивимось на нові віяння в комп’ютерній освіті. Об’єктне програмування за технологією NET, Flash-технології, створення інтерактивних сайтів, логіка, комбінаторика, комунікації, безперервна війна Windows і Linux. Куди ж бідному вчителю податись? Чим же нам завантажувати незміцнілий дитячий мозок? Чи потрібні цей надлишок і розмаїтість школі?
Знову і знову виникає дуже багато запитань. З одного боку, хто не йде вперед, той іде назад, бо у природі не буває нерухомого стану. А з іншого – шкільний контингент усе ж таки дуже різний. І якщо уроки про PhotoShop, PowerPoint, плавання в Інтернеті, основи VB, MAIL і Chat-спілкування проходять на ура, то теми, здавалось би, з тієї ж сфери багатьом виявляються не по плечу або не по розуму – як бажаєте. Не всім легко даються, наприклад, такі теми, що вивчаються у школі: вимірювання кількості інформації, графіка, основи логіки та її застосування для того ж VB, основи комунікацій для того самого Інтернету й чату.
Про спроби проникнути в таємниці роботи апаратури комп’ютера, двоїчної арифметики, основ комбінаторики або про більш поглиблене вивчення об’єктної технології вже й не кажу. Так, погоджуюсь, що у класі знайдуться 2‑5 учнів, яким ці речі цікаві й навіть, можливо, зрозумілі. Основна ж маса класу на таких темах починає відволікатись або відкрито позіхати, що свідчить про відсутність розуміння та інтересу до цього питання.
Тут знову повертаюсь до того, що ми маємо справу зі школою, а значить, з дітьми. На периферії ще багато родин учнів живуть досить скромно й комп’ютери є не в усіх. Але й більшість тих, у кого вони є, сприймають його як іграшку. Тільки після вступу у ВНЗ на комп’ютерах починають з’являтись Excel, Pascal, Компас. На комп’ютері школяра, цьому чуді ХХ століття, крутяться різні "смотрелки", "гралки", аськи, а ще купа всіляких "бродилок-стрілялок-їздилок-літалок". Це ще раз доводить, що, коли ми маємо справу з дітьми, процес їхнього навчання завжди повинен включати пізнавально-розважальну складову.
Ті, хто використовує комп’ютер професійно, добре знають, що наші логічні схеми – це дуже далекі родичі справжньої електроніки. Наші електронні таблиці ‑ це ігри на тлі реального обліку й аналізу. Наші креслення та графічні роботи ‑ це дитячий садок САПРа та професійної графіки. Наші програми ‑ це дитячі кубики, з яких ми будуємо іграшкові будиночки, до справжніх будинків їм дуже далеко. У наших базах даних інформацію легше вибрати вручну, ніж застосовувати до них сортування чи SQL-запити. Наші WEB-сторінки та презентації часто не рекламують чи презентують (представляють) щось, а скоріше навпаки. Цей смутний список можна було би продовжити, але ще раз варто сказати про те, що ми вчимо дітей.
Це вже потім, перейшовши в доросле життя, вони раптом зрозуміють, що дуже багато шкільних ігор є базою чи основою певних галузей знань. Розширивши та зміцнивши ці засади, можна одержати улюблену справу на все життя та забезпечений добробут для себе чи близьких. Але це може відбутись тільки в тому випадку, якщо ці "шкільні ігри" будуть дійсно корисними.
Продовжимо. Отже, школа ‑ це конвеєр для закладки знань і навичок у дитячі голови. Пісня права: "Зустрічай, учи та знову розлучайся...". Плануючи вивчення нової теми чи аналізуючи результати отриманих знань, замислюєшся, а як це зробити так, щоб основи відклались у їхніх головах і за необхідності учні змогли б ними скористатись.
Хтось спитає: чому тільки основи? Сподіваюсь, нікому не треба пояснювати, що всі шкільні дисципліни, окрім абетки, мають своє продовження, і школа дає тільки ази. Недавно підвернулась книга „Основи арифметики” (звісно, не для школи), й мені вистачило трьох абзаців.
На прикладі інформатики це особливо актуально. Дана галузь знань розвивається безупинно, стрімко проникаючи у шкільну освіту. І треба не гаючись починати все це ефективно використовувати, але як? На мій погляд, не треба жодної паніки. У будь-якій справі, як сказав хтось, є галас, плутанина, покарання невинних і нагородження непричетних.
Першу стадію ми успішно перебороли: уже нікому не треба доводити, що ІКТ – це потрібна річ. Зараз ми бурхливо долаємо другу, хоча елементи третьої та четвертої вже присутні. Довести? Будь ласка! Учитель із зарплатою в півтори-дві тисячі демонструє навчальні матеріали на обладнанні вартістю кілька десятків чи навіть сотень тисяч. Це про четверте. А працівників освіти судять за те, у чому вони не винні, – за крадіжку програмних засобів.
Але повернемось до наших "баранів". Це не про учнів. Хоча школа й конвеєр, але конвеєр не виробничий, а творчий. У зв’язку з цим хотілось би мати градацію підручників, наприклад, цей ‑ обов’язковий для державних іспитів, цей для "просунутих", а той узагалі пізнавально-факультативний. У нас за жодним підручником державні іспити не складеш, а тому всі вчать по-різному.
Звичайно це відбувається через різну кваліфікацію вчителів, різну кваліфікацію учнів, різницю в періоді навчання, наявність або відсутність обладнання та навчальних матеріалів і так далі, й тому подібне. Але занадто творчим цей процес бути не може, бо базові вимоги навчальної програми ніхто не скасовував. А тому при різних підходах арсенал засобів навчання з використанням ІКТ можна, хоча й досить умовно, розділити на три складові: навчально-демонстраційні матеріали (дуже великий і різноманітний набір); тренажери; тестові програми.
Зупинимось на цих моментах більш докладно. Здавалось би, навчальних матеріалів дуже багато. Про навчальні підручники знають, напевно, практично всі. Правда, не в кожній школі вони є, принаймні в достатньої кількості. Багато тем там розкриті дуже ґрунтовно, хоча засвоєння деяких, на мій погляд, без додаткової інформації є справою складною. Велика кількість у книгарнях навчально-пізнавальної літератури для викладання у школі взагалі не призначені для них через вузькість або, навпаки, широту охоплення матеріалу, або через ліричність, якою переповнена моя стаття.
Якщо казати про навчальний матеріал, повністю підготовлений для демонстрації на уроці, то його ще треба пошукати й навряд чи знайдеш. Є безліч навчальних курсів для індивідуального навчання. Приватні видавництва випускають навчальні матеріали практично для будь-яких скільки-небудь значущих навчальних програм, але вищевказана особливість (індивідуальний підхід) не дозволяє повноцінно використовувати їх на уроці, тим більше, що більш-менш варті захищені від копіювання.
Можна знайти окремі презентації, матеріали на сайтах ентузіастів-одинаків і безліч інструкцій, як ці матеріали потрібно створювати. Хоча зрідка трапляються сайти, де все це скомплектовано або є певні необхідні посилання на посилання. Яскраві приклади: metod-kopilka.ru або kpolyakov.narod.ru.
Другий вид навчальних матеріалів – програми-тренажери – представлений дуже скудно. Тут маю на увазі програми, що розвивають і закріплюють знання й навички застосування інформаційно-комп’ютерних технологій. Дуже добре представлені тільки клавіатурні тренажери. Трапляються ще мишачі, ну й, узагалі, це майже все. З найбільш цікавих можу згадати логічні тренажері К. Полякова. Можу запропонувати тренажер за файловою структурою вашого покірного слуги. Чомусь папки, файли, їх типи, маршрути до них для багатьох залишаються вузьким місцем, а це основа основ.
Ну й, нарешті, програми тестування знань. Автор статті випробував безліч програм для тестування. У більшості з них відчувається, що писались вони для самих авторів. Напевно, тому деякі з них занадто громіздкі або зайво універсальні. Інші, навпаки, занадто примітивні. Але найчастіше не влаштовують читачів відповіді на запитання тестування та способи оцінки результатів. І тут позначається індивідуальність вимог.
Виходить так, що потрібний дуже гнучкий підхід для одержання можливості адаптації та налаштування всього масиву навчальних матеріалів під себе. Сказати це просто, а ви спробуйте підправити презентацію PowerPoint, WEB-сторінку чи документ WORD. Іноді їх легше зробити заново.
Хотілось би на закінчення розповісти вам і про мій посильний внесок у справу впровадження інформаційних і комунікаційних технологій у шкільне навчання. Не ставив метою даної статті рекламу свого сайту, бо в ньому й у назві позначено: експериментальний. Але раз ми викладаємо чи намагаємось викладати у школі основи WEB-дизайну, то треба відчути, що це таке. На моєму сайті можна знайти і тренажери, й тести, і програму для створення навчальних матеріалів. А ті, хто каже "критикує", сам-то щось зробив? На сайті багато матеріалів для початківців ‑ користувачів комп’ютера. Мені дуже хотілось розповісти про це просто й дохідливо. Тому що не кожному, як мені, майже 20 років тому поталанило зануритись у цей дивний світ комп’ютерів та інформаційних технологій, вирватися з якого, напевно, уже не вдасться.
ІК стрімко й надовго входять у шкільне життя, але навчальний процес непросто перевести на нові рейки, навіть за наявності дорогого та складного обладнання. Вибачите, але нагадаю ще раз: при будь-якому оснащенні та будь-якому складі викладачів головними діючими особами у школі залишаються діти. Адже це все для них. А ось щоб не бути позаду планети всієї, шкільні вчителі й намагаються все це нове та незрозуміле зробити зрозумілим, потрібним і таким, що йде на користь. Школа була, є й залишиться храмом одержання знань і навичок з ІКТ або без них. Головне, щоб ми про це не забували.
М. Коротков, за матеріалами nk-inform.narod.ru
За матеріалам: Освіта.ua
